Селище Машівка
Машівка — селище міського типу, центр однойменного району, до її складу з 1962 року включено село Жуківка. Селище розміщене на степовій рівнині, яка знижується в напрямку річки Дніпро, вздовж залізниці Полтава — Красноград. До Полтави — 30 кілометрів, до залізничного роз'їзду Тагамлик — 1 кілометр. Площа населеного пункту — 570,2 га., Населення — 3852 чоловік, Кількість дворів — 880. З них індивідуальних -853, багатоповерхових — 27(650) квартир). День селища — 21 вересня.
Найдавніші документи про даний населений пункт відносяться до 1859 року, коли у Машівці було уже 68 дворів і проживало 387 жителів. Входила до Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. У волості, куди на той час входила Машівка, були найбільші в губернії поміщицькі володіння. З 1863 року — центр волості.
Після реформи 1861 року землі, що належали сільській общині, залишилися маленьким и острівцями серед панських земель. У Машівці безземельні і малоземельні господарства одержали тільки 321 десятину поміщицької землі. Через 33 роки після реформи 3 102 селянських господарств 11 було і 51 — малоземельних. 8 селянських родин н мали навіть власних хат. Тільки 4 господарства обробляли землю власною худобою, а ешта супрягою. У 1894 році було 39 батраків, чимало селян змушені були іти на заробітки і інші губернії. У період з 1877 по 1893 рік із Машівської волості переселилося 229 чоловік.
1897 році у Машівці побудували дерев'яну Миколаївську церкву, діяла земська та церковно-парафіяльна школи. Тричі на рік у Машівці відбувалися ярмарки.
За переписом 1900 року в селі нараховувалося 250 дворів і проживало 1523 жителі.
Більша частина населення була безземельна, 8 поміщикам у Машівської волості належало 2862 десятини землі. Один лише машівський поміщик, земельний начальник М.В.Кравцов володів 770 десятинами землі, мав кінний завод, багато племінних корів, овець, фруктовий та декоративний сади. Заможним машівчанам у волості належало також три парові млини, дві олійниці, 15 крамниць. Широко використовувалася наймана праця, яка проте була низькооплачуваною заробіток дорослого чоловіка на жнивах становив приблизно 60-70 копійок, жінок і дітей, що працювали на рівні із чоловіками, лише 10-15 копійок.
Медична допомога в той час була на досить низькому рівні смерть від хвороби була звичайним явищем, але вже тоді в при лікарській дільниці у селі Жуківка розміщалася амбулаторія на 8 ліжок, працювали лікар і фельдшер, які також надавали медичні послуги жителям Машівки,
У 1901-1902 році удвічі зростає орендна плата за землю, власники пасовищ посилили штрафи за самовільний випас худоби. Це та інше стало причиною селянських виступів проти поміщиків. У Машівці було розгромлено економію Базилевського, забрано 15348 пудів хліба, 4000 пудів картоплі, 6 стогів сіна. Для придушення бунтівних селян з Полтави до Машівки було надіслано батальйон Пензенського полку, який відновив порядок.
У 1910 році в селі нараховувалося 276 господарств і проживало 1684 жителі, діяв паровий млин. Всього землі було 2427 десятин, у том числі орної — 2209 десятин. Працювали 9 теслярів, 14 кравців, 5 шевців, 6 ковалів, 2 столяри, тесляр, слюсар і візник.
Після жовтневого перевороту і встановлення радянської влади між безземельними і малоземельними селянами було розділено 1500 десятин відібраної у поміщиків землі.
В часи колективізації заможні машівчани намагалися противитися більшовицькому терору. Серед тих хто був противником колективізації згадуються піп Громницький та полтавський архирей Протович.
1929 році в селі Жуківка створено товариство по спільному обробітку землі, яке у квітні цього ж року реорганізовано в колгосп “Імені Яковлєва” голова Т.Т. Милька. До 1930 року до колгоспу змушені були вступити всі селяни за винятком 8 господарств. У Машівці перший колгосп називався “Вільний шлях”, створений 1929 року, об'єднував 22 господарства. Голова правління Я.В. Дузенко. У довоєнні роки О.Р. Пелих (1931 року райколгоспспілка направляє його на навчанння в технікум, після закінчення навчання він іде працювати дільничим агрономом Машівської МТС, а у 1934 році був обраний головою колгоспу в Машівці. Після війни повертається у рідне село, 3 1947 по 1955 рік працює на посаді голови колгоспу, а з 1955 по 1957 рік заступником голови правління), Ф.М. Закора, В.З. Чередник встигли попрацювати головами колгоспу.
Від примусового розкуркулення, колективізації та Голодомору 1932-1933 року, за спогадами очевидців ,постраждала значна частина населення. Тільки від голоду у Машівці померло 109 осіб, з них близько 50 дітей померли в патронаті с. Жуківки. У 2009 році на цвинтарі смт. Машівка встановлено пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років.
У 1935 році колгосп “Вільний шлях” перейменовано у “Країна Рад”
1920 рік. У селі Жуківка було відкрито початкову школу, яка в 1927 році стала семирічною, а з 1935 року середньою. У 1938 році 21 закінчив середню школу і отримав свідоцтво про середню освіту.
1933 року завершено електрифікацію колгоспу “Імені Яковлєва”.
В 1937 р., церкву Казанської Божої Матері було розібрано. З цегли цієї церкви було «окультурено» центр Машівки, нею обкладено будівлю нинішньої Миколаївської церкви в Машівці і побудовано нинішню школу естетичного виховання. Цвинтар біля церкви було сплюндровано і засаджено парком.
Восени 1941 року Машівка була окупована німецькими військами. З початком Другої світової війни була спроба створити у Машівці рух спротиву. Секретарем підпільного райкому комуністичної партії Радянського союзу був призначений (обраний) Г.П. М'яло, який був викритий окупантами за доносом та страчений у Котелевському районі. Залишений для підпільної роботи Федір Михайлович Закора був заарештований та відправлений до концтабору звідки утік разом з групою військовополонених, перейшов лінію фронту та продовжив війну в лавах Червоної армії поки не отримав важке поранення. Не маючи можливості чинити збройний опір частина мирних жителів окупованої Машівки, як наприклад Марія Іванівна Карпенко, Марія Хомівна Займак, Анастасія Дорофіївна Ігнатенко та інші, переховувала поранених та солдат червоної армії та тих хто утік з полону У ніч з 6 на 7 листопада 1942 року, біля районної управи, Тетяна Володимирівна Колісник вирізала з німецького прапора свастику. На примусові роботи до Німеччини вивезено 1315 чоловік.
426 машівчан воювали у складі Червоної армії та внесли свій вклад у загальну перемогу над ворогом. 123 жителі села не повернулися з війни, 29 чоловік залишилися інвалідами, 217 чоловік нагороджено орденами і медалями. Серед них М.Г. Цегольник, О.Р. Пелих, О.В. Ганниченко, К.Д. Ігнатенко, М.М. Кащенко, О.А. Савченко, І.А. Куць, П.К. Ткач, І.М. Паржин, М.М. Павлов , Т.В. Колісник, К.Р. Охрій, М.Т. Оніпко, М.П. Литвин та багато інших.
21 вересня 1943 року радянські війська силами 69-ї армії під командуванням генерал- майора В.Д. Крюченкіна визволила Машівку від німецьких військ. Серед військових підрозділів, що визволяли машівщину були: 223-я стрілецька дивізія під командуванням полковника М.А.Суханова, 229-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Н.Г. Травникова, 107-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора П.М. Бєжка, танкісти 1-го механізованого корпусу М.Л. Саламатіна, та 19-ї механізованої бригади генерал-майора В.В. Єршова.
У 1943 році у Машівці діяв військовий госпіталь № 4347
Під час боїв згоріла залізнична станція, частина житлових будинків, приміщення районної аптеки.
На третій рік після закінчення війни за значні трудові досягнення голова колгоспу “Країна Рад” О.Р. Пелих, ланкова М.В. Гайова, ділянкові О.З. Табула, М.Д. Гогуля, Г.Г.Дудар, Г.І.Головко були нагороджені Орденом Леніна, 13 колгоспників нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, 13- медалями “За трудову доблесть” і 2-медалями “за трудову відзнаку”
У 1953 році у господарстві почали впроваджувати механізацію роботи в тваринництві.
1954 рік Кочерга Петро Юхимович (1901 — 1982 року) присвоєно почесне звання “Заслужений агроном УРСР”, працював на посаді головного агронома Машівського районного відділу сільського господарства. Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, медалями за бойові і трудові заслуги.
1956 року колгосп “Країна Рад” за високі господарські показники взяв участь у ВСГВ у Москві та нагороджений дипломом 2 ступеня, Малою Золотою медаллю та вантажною автомашиною.
У післявоєнні роки іде активна відбудова зруйнованого господарства. Збудовано 21 об'єкт господарського призначення, в тому числі цегельний завод, зерносховище, 3 цегельних свинарники на 600 голів, 6 корівників і телятників на 800 голів, 2 птахоферми та інше.
1957 року збудовано нові житлові будинки для 21 сім'ї колгоспників, які переселилися з Градизького району, де територія була затоплена Кременчуцьким водосховищем.
При спорудженні польським будівельниками компресорної станції у Михайлівці у Машівці збудовано два багатоповерхових будинки, а згодом, за кошти колгоспу “Україна” за кошти організацій і установ Машівки, бензинового заводу, компресорної станції збудовані ще кілька п'ятиповерхівок.
Нестерець Павло Петрович (1927 — 1999 рр) - “Заслужений працівник сільського господарства України”, академік, У період з 1973 по 1998 рік, голова агрооб'єднання “Україна” .
За період його керівництва у Машівці побудовано два 60-квартирні будинки, один будинок на 16 квартир. Став до ладу комплекс по відгодівлі 24 тисяч голів свиней. Побудовано дороги з твердим покриттям
У селищі збудовано нове приміщення середньої школи, будинок культури, поліклініку, пологовий будино, музичну школу, райвідділ, податкову інспекцю.
У 1980 році проведено реконструкцію Меморіального комплексу на братській могилі радянських воїнів, у тому числі Героя Радянського Союзу О.І. Зоріна, що загинули під час визволення Машівки у 1943 році. Тут же похований Герой Радянського Союзу Й.В. Остапенко. На плитах викарбувано 123 прізвища односельців, що загинули під час Другої світової війни.
В цей час у Машівці функціонує загальноосвітня школа, центральна районна лікарня, районний будинок культури, дитяча школа естетичного виховання, народний краєзнавчий музей, центральна районна бібліотека та бібліотека для дітей, районний будинок дитячою юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа, пологовий будинок та інше.
З недавнього часу діє залізнична зупинка, яка побудована в рамках реконструкції залізничної колії, що проходить через селище. Реконструкція проводилася в рамках підготовки до чемпіонату Європи з футболу “Євро-2012”.
З початком російсько-української війни багато машівчан брало участь у бойових діях на сході України. На честь загиблого в зоні АТО Юрія Печериці у Машівці названо одну з вулиць.
У січні 2018 року, в рамках проведення децентралізації в Україні, новообрана Машівська селищна рада прийняла рішення про об’єднаннння Машівської селищної ради, (селище Машівка), Селещинської сільської ради (села Селещина, Тимченківка, Козельщина, Латишівка), Новотагамлицької сільської ради (села Новий Тагамлик, Вільне, Сухоносівка, Огуївка) в Машівську селищну територіалну громаду. Першим головою Машівської громади обрано Миколу Кравченка.
У жовтні 2020 року до складу Машівської громади увійшли Базилівщинська сільська рада (село Базилівщина), Кошманівська сільська рада (села Кошманівка, Богданівка, Миронівка), Дмитрівська сільська рада (села Дмитрівка, Калинівка), Абрамівська сільська рада (села Абрамівка, Нова Павлівка), Сахнівщинська сільська рада (села Сахнівщина, Вовча Балка, Григорівка, Петрівка). Новим головою громади обрано Сергія Сидоренка.
Цього ж року прийнято рішення про ліквідацію Машівського району та приєднання населених пунктів машівщини до Полтавського району.
У разі якщо у Вас є уточнення чи доповнення до історичних відомостей щодо населених пунктів Машівської громади, просимо надсилати їх на адресу: 21047618@mail.gov.ua з поміткою «Історична довідка для сайту громади»
