Дмитрівський старостинський округ

Село Дмитрівка - центр Дмитрівського старостинського округу Машівської селищної ради, розташоване на р. Лип'янці, за 8 км. від  районного центру і за 18 км. від залізничної станції Селещина. 

Засноване у першій половині ХІХ ст. за переписом 1859 р. Дмитрівка (Левенцівка) – село козацьке Костянтиногорадського повіту Полтавської губернії.  

Сучасна територія старостату об`єднує два населених пункти: Дмитрівка та Калинівка. Населення складає 800 чоловік.

На території старостату функціонує школа на 320 місць. При школі функціонує  дитячий садок. На території працює два заклади культури: Дмитрівський будинок культури та  Калинівський сільський клуб, при яких працюють філіали сільських бібліотек. Також працює відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт. Також функціонує історичний музей, якому присвоєне звання народного.

Села повністю газифіковані та забезпечені централізованим водопостачанням. На території сіл встановлено ряд пам`ятних знаків: братська могила двох радянських воїнів, загиблих 1943 року, пам’ятник воїнам - односельчанам (94 чол.), полеглим на фронтах ВВв та обеліск слави.

Спогади голодомору

Спогади Литвин (в заміжжі Коробка) Софії Прокопівни про Дмитрівський дитячий будинок (колгоспний патронат) в роки Голодомору 1932-1933 рр.

В 1932-1933 рр. в селі був страшний голод. У людей не осталося нічого їстівного. Вже з’їли все, що було в погребах, комори стояли пусті. Люди вмирали цілими сім’ями. Оставалися сироти нікому не нужні. І тоді колгосп вирішив відкрити патронат для осиротілих дітей. Їх назбиралося восьмеро:

Хоменко Яків (один остався з сім’ї в 6 чоловік), 1921 р.н.;

Матвієнки Коля і Рая;

Бейдики Марія і Рая;

Хоменко Степан;

Асауленко Оксана Федотівна, 1924 р.н.

Колгосп, як міг, намагався зберегти дітей. Їм давали затірку, соєву муку для випічки хліба, і хоч діти не наїдалися, але й з голоду не померли. Та й сельчани давали, хто що міг: то бурячок, то солоний огірок, а кой-коли і молока відірвуть від сім’ї, в кого була корова.Завгосп одягом забезпечував, взуттям. Завідувала патронатом Асауленко Нионила Павлівна, готувала їсти, Самохатко Ганна Федорівна, а я була нянею. Мені було тоді 18 років.  Всі восьмеро вижили і виросли. Зі слів Софії Прокопівни записала Гордієнко Єлізавета Іванівна в присутності доньки Софії Прокопівни, Голяк Лідії Іванівни.

У разі якщо у Вас є уточнення чи доповнення до історичних відомостей щодо населених пунктів Машівської громади, просимо надсилати їх на адресу:  21047618@mail.gov.ua з поміткою «Історична довідка для сайту громади»